"Життя – це безцінний дар, який дається людині при народженні і те, як людина розпорядиться ним залежить від неї самої." Сократ

10 вересня – всесвітній день запобігання суїциду
Спеціалісти визначають суїцид, тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводить до смерті.
Людям слід бути уважнішими до морального та емоційного стану оточуючих, адже кожен із нас може врятувати чиєсь життя. Допоможіть! Скажіть людині, вона вам потрібна. Не залишайте людину наодинці
Зверніться за професійною допомогою .НЕ БУДЬМО БАЙДУЖИМИ !!!
Батькам слід звернути особливу увагу на наявність наступних факторів ризику, що можуть стати причиною дитячого і підлітковогосуїциду:

· Психічні розлади. Розмови про суїцид.

· Проблеми в спілкуванні з близькими родичами чи друзями.

· Відчуття зростаючої безодні між багатими і бідними, розмови про це.

· Шкільні проблеми (низька успішність, велике навантаження, тиск вимог навчального процесу, конфлікти з учителями).

· Проблеми, пов’язані з уживанням алкоголю та нар­котиків, таблеток.

· Невдачі в інтимних стосунках.

· Занижена самооцінка. Надмірна самокритика і переживання з приводу своєї поразки.

· Соціальна ізоляція Нехтування зовнішнім виглядом, розсіяність

· Депресія (агресія,нудьга,втома,фокусування на дрібницях, прогули занять ,емоційність.

· Афекти (афекти руйнівні для підлітка; суїцидальні погрози, висловлені в афекті, як правило, здійснюються і мають важкі наслідки).

· Сімейні проблеми (нерозуміння з боку батьків, байдужість, часті покарання, надмірні очікування з боку батьків, фізичне чи сексуальне насилля в сім’ї, зростаюча кількість неповних сімей, виїзди батьків на роботу за кордон).

· Також має насторожити така поведінка як: захоплення кумирами які вчинили самогубство,наведення особливого порядку у своїй кімнаті, роздарювання важливих речей.

Особливості підліткового суїциду

За даними західноєвропейської статистики, за період з 1990 по 2000 р. кількість самогубств серед 10-15-річних підлітків виросла майже вдвічі. При цьому хлопчики здійснюють самогубство в 4 рази частіше, ніж дівчатка. До 14 років різко зростає кількість завершених суїцидів, оскільки в такому віці підлітки вже здатні ретельно планувати свої дії і використовують досить «жорсткі» методи. Частота повторних спроб вкрай висока: до 50% підлітків, одного разу здійснивши суїцидальну спробу, повторюють її . Серед мотивів, які пояснюють спроби самогубства, самі підлітки й експерти-психологи вказують на різні спонуки в такий спосіб вплинути на інших людей: «дати зрозу¬міти людині, у якому ти розпачі» , «змусити шкодувати людину, що погано до тебе ставилася», «показати, як ти любиш іншого» і «з’ясувати, чи любить справді тебе інший» , «вплинути, щоб інший змінив своє рішення», «заклик, щоб прийшла допомога від іншого» Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години. Психологічним сенсом дитячого суїциду, зазвичай, виступає заклик, протест або помста. Часто самогубство дитина адресує своїм близьким з метою щось змінити в їхніх взаємо¬стосунках. Основною відмінною рисою дитячого суїциду від суїциду підліткового є неадекватність уявлень про смерть: значна більшість дітей не сприймає смерть як щось остаточне, як таке, що стається з людиною раз і назавжди. Прагнення бути свідком реакції оточуючих на власну смерть чи надія на «друге народження», а також відсутність страху смерті властиві суїцидентам дитячого віку.
Рекомендації соціального педагога батькам:
БУДЬТЕ УВАЖНІ.Уважне ставлення батьків, друзів, знайомих іноді дуже вагомо. Варто звертати увагу на те, як часто людина уникає візуального контакту, метушиться, змінює тему розмови на щось інше, тему суїциду або акцентує, або ігнорує. Особливо, якщо це було не властиво їй раніше. Батькам бажано контролювати перегляд недитячих телепередач, кінофільмів, особливо з демонстрацією над можливостей, стрічку активності на сторінках в соцмережах, особливо в закритих групах

ВИСЛУХОВУЙТЕ.Дайте можливість висловитись. Ставте питання й уважно слухайте.
ОБГОВОРЮЙТЕ. Відкрите обговорення планів і проблем знімає тривожність. Не бійтесь говорити про це – більшість людей відчувають незручність, кажучи про самогубство, й це виявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Бесіди не можуть спровокувати самогубства тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозрілість. Треба пояснювати дитині, що вихід є завжди,навіть тоді, коли ти його не бачиш.
РОЗПОВІДАЙТЕ ПРО ЖИТТЯ, А НЕ ПРО СМЕРТЬ
Розмовляти з дитиною про її безпеку потрібно з самого раннього віку, як тільки вона починає робити щось, що може заподіяти їй біль, завдати шкоди здоров’ю. Є навіть спеціальні азбуки безпеки, які читають малюкам приблизно з трьох років. Розмови про безпеку повинні бути ненав’язливими, без акценту. І важливо звертати пильну увагу на здоров’я, а не на смерть. Розповідати про те, як наповнити життя, зробити його прекрасним і цікавим!
ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ТИМЧАСОВИЙ ХАРАКТЕР проблем – визнайте, що його (її) відчуття дуже сильні, проблеми складні. Дізнайтесь, чим ви можете допомогти, оскільки вам він (вона) уже довіряє. Медики, психологи, соціальні педагоги, вчителі, навіть релігійні діячі — всі ці люди можуть допомогти підліткам в складний момент їхнього життя. Якщо дитина сама не звертається за допомогою, то оточуючим важливо вчасно помітити, що він цього потребує. Атмосфера любові, прийняття й поваги до її особистісних прав надалі може убезпечити дитину від фатального вчинку.

Теорія поколінь, як порозумітися з дітьми

Все було начебто добре, але раптом дитина стає некерованою. Гепає дверима, вередує, кричить та відстоює своє «ні». Що робити у цьому випадку батькам: нагримати чи перечекати. І чи означає це, що дитина віддаляється від вас і порозуміння вже не знайти? Практичний психолог опорного закладу «Престиж» Вікторія Юдковська, яка працює як з учнями, так і з їхніми батьками, розповіла, як побудувати взаємовідносини з дитиною, коли та починає відстоювати власні кордони.

Своєрідний екзамен у стосунках батьки-діти відбувається саме у підлітковому віці. Адже тоді діти починають відстоювати особисті кордони, які важливі для кожної дорослої людини. І цей період, який неймовірно важливий для подальшого життя, батькам треба пройти разом з підлітком. Важливо не віддалитись та не стримувати цей процес своїм авторитаризмом. Адже якщо це особистісне формування не відбудеться, то є теорія, що підлітковий період людина переживе у дорослому віці, а це може мати негативні наслідки у професійному чи особистому житті.

Які важливі кроки мають зробити батьки назустріч своїй дитині? До того віку, коли дитині виповниться 10-11 років, її стосунки з батьками мають сформуватись дружніми та здоровими. Щоб вона могла довірити мамі й татові свої переживання та думки. Та була певна, що її завжди сприймають такою, як вона є.

Є декілька кроків, які допоможуть побудувати здорові стосунки з дитиною.

Крок перший – сприймайте дитину такою, якою вона є. Незалежно від віку сина чи доньки, батьки мають дати собі установку: «Я приймаю свою дитину такою, якою вона є незалежно від її здібностей, задатків та поглядів». Це, фактично, фундамент ваших взаємовідносин. Прощайте дитині її невеликі помилки та «неідеальності». Нехай вона постійно матиме на них право, як і ви на свої.

Крок другий – обійміться. Замість того, щоб лаяти дитину – обійміть її. Психологи рекомендують обіймати своє дитя не менше 8 разів за день. Знаходьте час для тактильного контакту з дитиною вранці та ввечері, якщо не бачитесь протягом дня. Обійми та конструктивний діалог - найкращий шлях до порозуміння. Й завжди пам’ятайте, що не дитина погана, а її вчинок, адже жодна особистість не може бути чи поганою, чи хорошою, усі ми абсолютно різні. У дорослому віці може бути період, коли дитина відмовляється від обіймів. Не наполягайте, у кожного свої межі особистого комфорту.

Крок третій – навчіть дитину виявляти власні почуття. Для чого навчіться проговорювати та виявляти власні почуття до неї. «Я щаслива, бо…», «мені сумно, бо…». Питайте в дитини: як ти себе почуваєш, через що ти ображена. Зацікавленість та абсолютна відкритість у спілкуванні – це дуже важливо. Не допускайте відповіді «угу», «ага» і «ну все ж добре?», якщо дитина вам розповіла щось, що її хвилює. Ні, «не все ж добре», якщо це її бентежить. Або навпаки, вона хоче поділитись своєю радістю з вами, й чергове «угу» відбиває потребу розповідати щось батькам. У будь-якому віці син чи донька мають бути впевнені, що вони можуть щось розповісти мамі або татові й отримати мудру, конструктивну пораду.

Крок четвертий – спільне дозвілля. Проводьте його разом з дитиною. Нехай у вас будуть певні традиції, де ви проводите час в іграх, дослідництві чи спілкуванні. Все залежить від віку дитини. Дошкільники – це ігри, молодша шкільна ланка – дослідження чогось нового, а підлітки – спілкування.

Чи відбивається спосіб життя батьків на дитині? Безумовно. Для того, щоб дитина могла сама сказати: я хочу займатись танцями, малюванням, грати в шахи чи щось інше, вона повинна мати приклад батьків, які чимось цікавляться. Якщо мама й тато не мають власних хобі, або проводять дні за гаджетами, переглядом телевізора, то дитина, як правило, робитиме те саме, її мало цікавитиме щось інше. Сварки та суперечки у родині можуть стати бар’єром у спілкуванні з дитиною.

Що важливо для підлітка? Щоб його поважали, як особистість і водночас любили. Але не тиснули. Саме у підлітковому віці людина, яка психологічно формується у дорослу особистість, відчуває будь-який тиск ззовні. І якщо спробувати підкорити дитину повністю собі, то, як наслідок, у майбутньому може сформуватися інфантильна позиція до життя. Це добре лише для батьків, але не для самої дитини. Або ж у дорослому віці син чи донька матимуть труднощі спілкування з батьками.

Що робити, якщо емоції беруть верх? Якщо, наприклад, дитина, хряпнула дверима, чи щось вигукнула, не треба продовжувати спілкування з нею в цей момент. Вона дала ясний сигнал про те, що зараз дати їй спокій. І батькам краще заспокоїтись. Всі конструктивні розмови потрібно проводити, коли емоції вляжуться, розум стане більш ясним. При спокійній розмові завжди краще пояснити дитині наслідки її вчинків, разом змоделювати майбутню ситуацію Але, якщо дитина збирає речі й намагається залишити дім, це може бути беззвучним криком: «Почуйте мене нарешті, зверніть увагу на мене і на те, що для мене важливе». І тут варто вчасно і правильно зреагувати.

Як налагодити спілкування з дорослими дітьми? Дати дитині можливість самій робити свої помилки та здобувати свої перемоги. Дорослих сина чи доньку вже пізно вчити вашим поглядам на життя, хіба що, вони звернуться за порадою самі, коли вважатимуть за потрібне. Так для батьків боляче, коли дитина робить помилку і потім отримає болісний досвід. Але це вже доросла особистість, і вона має отримати цей досвід, бо це її, не ваше життя. Головне, що можуть дати батьки - свою любов і підтримку. Але не потрібно брати на себе провину за вчинки вже дорослих дітей У будь-якому віці дитині, навіть, якщо вона вже сама виховує власних, здобула певний авторитет у колег чи суспільстві, важливо знати, що окрім друзів є батьки, тато чи мама, які її люблять незважаючи на невдачі чи проступки.

Батьки і діти

( Тест для батьків у вкладеннях внизу сторінки)

_______________________________________________________________________________________

Перехідний вік: як батькам пережити підліткові бунтарства

Перехідний вік у дітей стає справжнім випробовуванням для батьків. Важко достукатися до дитини та не сваритися. Як поводитися, якщо дитина почала грубіянити, провокує вас і не йде на діалог?

Протест – це криза в поведінці, мета якої – сепарація від батьків. У цей період дитина вчиться вибудовувати і відстоювати свої кордони, намацує і вчиться дотримуватися кордонів інших людей, прагне роздобути більше свободи. Вона дорослішає, і те, яким дорослим вона стане, багато в чому залежить від поведінки батьків. Наприклад, якщо тінейджер грубіянить, а мама з татом не реагують, скоріш за все у майбутньому він також не стримуватиметься.

Залежно від обставин бунт може проявлятися по-різному, і причини в нього теж можуть бути різними:

· Протест проти суворих правил і жорстких рамок, в які батьки іноді заганяють дітей. Для тінейджера це втеча з моральної клітки.

· Непослідовність виховання і не визначені правила. Сьогодні ви дозволили купити рвані джинси, а завтра кажете, що він ходить, як бомж.

· Відсутність будь-яких правил. Якщо в родині все дозволено, дитина може перевіряти, чи важливо батькам, що з нею відбувається?

· Через протест дитина просить про допомогу. Наприклад, якщо вона прогулює школу, це може говорити про конфлікт з учителем або однокласниками.

· Незадоволена потреба в любові й турботі – так дитина звертає на себе увагу.

· Гіперопіка і вознесіння на п’єдестал. Не тільки тінейджера, а й усіх людей напружує, коли хтось надто близько наближається до нашого «Я». Своїм протестом дитина показує: «Батьки, зупиніться, я сама себе обслужу».

· Постійні конфлікти і скандали в сім’ї.

· Прагнення бути прийнятим однолітками.

· Бажання бути незалежним і самостійно контролювати своє життя.

· Пошук нового себе.

Також причини підліткового протесту криються у фізіології. Кора головного мозку перебудовується, що провокує гормональні сплески. У цей час дитина говорить одне, робить інше, а насправді хоче третього.

Як вести себе батькам:

Перше, що радить експертка – відступити в сторону і дати підлітку більше свободи. Конфлікти часто тому і стаються, що дорослі, не усвідомивши, що дитина виросла, продовжують контролювати її, як малюка.

“Я рекомендую дозволити дитині розправити крила там, де це не зашкодить її здоров’ю і не відіб’ється погано на інших: дозволити пофарбувати волосся в блакитний, кинути художку або танці, носити одяг а-ля бомж-стайл. При цьому можна встановити правила, що ночувати треба вдома, тарганів у кімнаті не розводити, якщо ти затримуєшся – зателефонуй і попередь”, – каже пані Ірина.

Часто батьки переживають, що якщо послабити контроль, дитина покотиться з гори. Але це кліше й омана. Річ у тім, що якщо в дитини в житті все було добре, вона росла в атмосфері любові та спокою, ходила на спів чи танці, то не буде їй цікаво пити пиво в під’їзді.

Якщо дитина все ж схибила і її занесло не туди, проявляйте стриманість. Не варто нападати, різко висловлювати своє невдоволення. Будь-яка агресія призводить до того, що підліток замикається в собі на знак протесту і може відхилитися від курсу ще сильніше. Тому краще спокійно обговорити ситуацію. Без криків і погроз.

Важливо з’ясувати справжнє бажання дитини і спробувати зрозуміти глибинну причину проступку. Можливо, це крик про допомогу, реакція на булінг, стрес або високе навантаження.

Якщо зараз дитина не готова говорити, дайте час обміркувати ситуацію. Пізніше спробуйте знову все обговорити. Будьте спокійним та доброзичливим. Для підлітка зараз неймовірно важливо, щоб до нього ставилися як до рівного.

Підліток-командир

Це може проявлятися в таких формах: «Ці шпалери потворні. Ти що, не могла щось нормальне купити?» Ситуації, коли дитина починає командувати батьками, часто випливають з того, що раніше їй все дозволяли. Вона звикла, що їй усе можна, їй ні в чому не відмовляють.

Тут пані Ірина радить батькам навчитися одразу зупиняти дитину. Наприклад: «По-перше, мені ці шпалери подобаються. По-друге, вони армовані і дозволять приховати тріщини, коли новий будинок даватиме усадку. Це означає, що нам не доведеться робити ще один ремонт через рік. По-третє, це мій дім і я роблю так, як мені подобається. Коли ти виростеш і в тебе з’явитися свій – роби там, що хочеш».

Агресія та хамство

Необхідно пригадати всі ситуації, коли дитина грубіянить, і культуру спілкування в сім’ї. Ну, наприклад, мама приготувала суп і пішла до дитини в кімнату, щоб покликати на обід, а вона одразу: «Ну що тобі від мене треба?». Під час бесід з’ясовується, що мама завжди порушує кордони дитини – вона не стукає, перед тим, як увійти. Або насипає суп, хоча дитина сказала, що не голодна, а потім ображається, що тарілка так і стоїть повна.

Або коли підліток кричить: «Ти мене дратуєш і бісиш взагалі!». Ну якщо він неодноразово повторював, що не голодний і поїсть сам, коли захоче? Це дратує.

Інше питання, коли спілкування дитини нешанобливе. Батькам радять припиняти такі викиди. Прямо так і казати: «Милий, я тобі не друг. У такому тоні зі мною розмовляти ти не будеш. Люблю тебе. Поговоримо, коли ти будеш у настрої». І все, спокійно залишати місце подій.

Не потрібно боятися образити дитину. Навпаки, така ваша поведінка навчить тінейджера поважати інших.

_____________________________________________________________________________________

Шановні батьки!

Інтернет – частина нашого повсякденного життя, ми користуємося ним щодня. Віртуальний простір став звичним і для дітей. Крім комп'ютерних ігор, діти використовують Інтернет для навчання, спілкування з друзями тощо. Багато батьків хотіли б, аби їхні діти проводили перед комп'ютером менше часу, та повністю вилучити з життя дитини такий спосіб комунікації з навколишнім світом не вдасться.

Як подбати про безпеку дітей в Інтернеті, вирішувати вам. Інтернет має багато переваг для дитини, якщо використовувати його правильно. Водночас діти стикаються в Інтернеті з певними небезпеками, наприклад, комп'ютерними вірусами й шкідливими програмами, кібербулінгом, шахрайством, або самі створюють собі проблеми, розповсюджуючи про себе особисту, приватну інформацію. Тому батьки повинні пояснити дитині правила безпеки в Інтернеті.

Розгляньмо докладніше, як батьки можуть сприяти безпеці дитини в мережі:

(текст у вкладеннях внизу сторінки)

_______________________________________________________________________________________________________

Анкета для батьків «Батьки -діти»

1. Склад вашої сім'ї.

2. Якому дозвіллю ви надаєте перевагу?

а) заняттям спортом; '

б)відвідуванню кіно і театру;

в) читанню книг;

г) відвідуванню кав'ярні, ресторанів;

д)застольним зустрічам із друзями;

е) перегляду телепередач;

ж)відвідуванню змагань, матчів;
з)відпочинку у родинному колі;
и)______ _.

3. Як часто ви проводите дозвілля зі своїми дітьми?

а) щодня;

б)щосуботи;

в) щонеділі;

г) ніколи;
д)інколи;

е) під час відпустки;

ж)при першій негоді.

4.Яку сферу трудової діяльності ви б рекомендували для своєї дитини?

5. Яку суму кишенькових грошей, на ваш погляд, повинен мати син (донька)?

6. Які стосунки у вашій сім'ї?

а) дуже добрі;

б) добрі;

в) не дуже добрі;

г) погані.

7. Які стосунки особисто у вас із сином (донькою)?

а) довірливі;

б) спокійні;

в) напружені;

г) конфліктні.

8. Як часто ваша сім'я збирається разом.?

а) щодня;

б) щонеділі;

в) зрідка;

г) під час сімейних свят;

д) на дачі;

е) під час відпустки.

9. Чи знаєте ви, яку громадську роботу виконує ваш син
(донька) у школі?

10.Яку громадсько-педагогічну роботу ви виконуєте в школі?

11.Як часто ви буваєте у школі, де вчаться ваші діти?

12.Які труднощі ви відчуваєте у вихованні дітей?

а) діти вас не розуміють;

б) діти не беруть до уваги ваших вимог;

в) вам не вистачає часу на спілкування з дітьми;

г) не знаєте, як діяти в тому чи іншому випадку;

д) не знаєте, як реалізувати рекомендації вчителів;

е) діти роблять все на зло;

ж) не можете знайти спільної мови з учителями.

13. Хто, на вашу думку, має найбільше піклуватися про вихо-
вання дітей?

а) сім'я;

б) громадські організації;

в) школа;

г)вулиця

д) трудові колективи;

е) учнівські колективи;

ж)друзі учня.

14.Перелічіть трудові обов'язки вашого сина (доньки).

15.З яких питань діти розмовляють з вами відверто? Як часто?

16.Чи цікавляться діти вашою роботою?

17.Чи достатньо вашого педагогічного кругозору для вихован­ня власних дітей?

а) так;

б)ні

18.За що цінують вашого сина (доньку) його друзі і знайомі?

19.Чи знаєте ви імена друзів та знайомих вашого сина (донь­ки)?

20.Чи бере ваша дитина участь у плануванні вашого сімейного бюджету?

21.Чи впевнені ви у тому, що ваша дитина легко адаптується до «важкого» періоду переходу до дорослості?

а) так;

б)є певні сумніви;

в) важко сказати.

22. Чи знаєте ви, де в даний час знаходиться ваша дитина?

а) знаю;

б)можу здогадуватися;

в) не знаю.

__________________________________________________________________________________________________________

10 золотих правил безпеки в Інтернеті для дітей:

(текст у вкладеннях внизу сторінки)

______________________________________________________________________________________________________________

Рекомендації для вчителів,як зробити онлайн максимально безпечним для учнів:

(текст у вкладеннях внизу сторінки)

_________________________________________________________________________________________________________________

Бесіда
«Культура спілкування.
Правила та етикет»

(текст у вкладеннях внизу сторінки)

___________________________________________________________________________________________________________________

Індивідуальні особливості першокласників

Початок шкільного навчання — це час великих надій і великих розчарувань, перших життєвих пе­ремог і перших життєвих поразок. Саме у першому класі і діти, і батьки складають свій перший іспит, який може визначити всю подальшу долю дитини — адже поганий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач. Позаяк дитина, потроху звикаючи до поразок, формує в собі невдаху, який не здатний ак­тивно протистояти життєвим труд­нощам.

Прискорення темпу життя, на­уково-технічний прогрес, со­ціальні зміни збільшують тягар ви­мог до маленької людини, що тільки починає свій життєвий шлях. І далеко не кожен малюк виявляється здатним цей тягар підняти. Проблема шкільної го­товності стає однією з найсклад­ніших у роботі вчителів початко­вої школи.

Що ж це таке — шкільна го­товність, точніше — шкільна зрілість. Традиційно виділяються три ас­пекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і со­ціальний.

Емоційна зрілість в основному розуміється як зменшення імпуль­сивних реакцій і можливість дов­гий час виконувати не надто при­вабливі завдання.

Соціальна зрілість — це потре­ба дитини у спілкуванні з однолітка­ми і вміння підпорядковувати свою поведінку законам дитячих груп, а також виконувати роль учня в си­туації шкільного навчання.

Інтелектуальна зрілість –цездатність до мислительної діяльності та пізнання.

Отже, шкільна готовність не є чимось надзвичайно складним, урешті-решт, це лише сума певних умінь і навичок, які розвиваються за допомогою спеціальних трену­вань.

У більшості випадків (звичай­но, коли йдеться про здорових, а не розумово відсталих чи хворих дітей) досягнення шкільної го­товності майже цілком залежить від дошкільної підготовки. Зреш­тою, недостатня шкільна го­товність не є чимось фатальним, вона може бути достатньо ефек­тивно скоригованою за перші місяці навчання. Але для цього педагоги повинні точно знати, у чому суть утруднень дитини і яким чином їй можна допомогти. На жаль, саме цих знань учителям часто і бракує. Усі свої зусилля вони спрямовують на засвоєння суми певних знань, а не на тре­нування вмінь, що відповідають за ефективність цього засвоєння. Оскільки лікується не хвороба, а її зовнішні вияви, то вся ця робо­та часто-густо проходить марно. Хоча певний результат вона дає. Адже опосередковано під час за­своєння знань формуються і певні інтелектуальні вміння. Але скільки зайвих зусиль на це витрачається!

Звичайно, і школи, і дошкільні установи, і батьки не сидять, склав­ши руки — вони намагаються за­побігти шкільному неуспіху. А для цього їм потрібно точно знати, чи готова дитина до шкільного на­вчання, а якщо ні, то яка саме до­помога їй потрібна.

Точно визначити рівень розвит­ку дитини допоможуть запропоно­вані мною тести шкільної готов­ності.

Деяка дитина зазнає труднощі, перш за все, в налагодження взаєминіз вчителем і однокласниками, що нерідко супроводжується низькимрівнем опанування шкільноїпрограми. У виразі їхніх обличь можна побачити емоційний дискомфорт: печаль, тривога, напруженість типові для них.

Дезадаптованість у певної частини школярів пов'язана з поведінковими проблемами - низьке засвоєння шкільних норм поведінки. На уроках ці діти неуважні, часто не слухають пояснення вчителя, відволікаються на сторонні заняття і розмови. Якщо ж вони зосереджуються на завданні, то виконують його правильно. На перерві відбувається розрядка напруги: вони бігають, кричать, заважають іншим дітям.

Причини дезадаптації

За дослідженням Г.М. Чуткиної виокремлені такі несприятливічинники дезадаптації дитини :

-"неправильні" методивиховання в сім'ї;

-функціональна неготовність до навчання в школі;

-проблеми у спілкуванні з дорослими;

-неадекватне усвідомлення свого статусу в групі однолітків;

-низький освітній рівень матері;

-конфліктна ситуація в сім'ї через алкоголізм;

-негативнийстатусдитинивколективіоднолітківв дошкільномузакладі;

-низький освітній рівень батька;

-конфліктна ситуація в сім'ї;

-негативне ставлення до дітей вчителя;

-неповна сім'я тощо.

Дослідники виділяють дві групи причин дезадаптації - біологічні тасоціально-психологічні .

Біологічні причини шкільної дезадаптації:

· соматична ослабленність дитини;

· нейродинамічні розлади, пов'язані з психомоторноюзагальмованістю, з емоційною нестійкістю (гіпердинамічнийсиндром, рухова розгальмованість);

· функціональні дефекти периферійних органів мовлення (дислексія,дисграфія);

· легкі когнітивні розлади (мінімальні мозкові дисфункції, астенічнийсиндром та ін.).

Соціально-психологічні причини:

· негативний виховний вплив сім'ї, що спричиняє недоліки підготовкидо школи;

· особливості стосунків з однолітками;

· неадекватність самооцінки;

· мотиваційна незрілість;

· особистісні якості (агресивність, тривожність);

· невірний педагогічний підхід вчителя.

Етапи адаптації

Згідно з дослідженням М.М. Безруких , процес адаптації дитини дошколи можна розділити на декілька етапів, кожен з яких має свої особливостіі характеризується різною мірою напруженості функціональних системорганізму.

Перший етап -орієнтувальний, коли у відповідь на весь комплекснових дій, пов'язаних з початком систематичного спілкування, відповідаютьбурхливою реакцією і значною напругою практично всі системи організму.Ця "фізіологічна буря" триває достатньо довго (2-3 тижні).

Другий етап -нестійке пристосування, коли організм шукає ізнаходить якісь оптимальні (або близькі до оптимальних) варіанти реакцій наці дії. На першому етапі ні про яку економію ресурсів організму говорити не доводиться: організм витрачає все, що є, а інколи і "в борг бере". На другомуетапі ця ціна знижується, буря починає затихати.

Третій етап -період відносно стійкого пристосування, коли організмзнаходить найбільш відповідні варіанти реагування на навантаження, щовимагають меншої напруги всіх систем. Яку б роботу не виконував школяр,будь то розумова робота щодо засвоєння нових знань, статичненавантаження, яке випробовує організм при вимушеній "сидячій" позі, абопсихологічне навантаження спілкуванні у великому і різнорідномуколективі, організм, вірніше, кожна з його систем, мають відреагувати своєюнапругою, своєю роботою. Тому чим більше напруги видаватиме кожнасистема, тим більше ресурсів витратить організм. А ми знаємо, щоможливості дитячого організму далеко не безмежні, а тривала напруга тапов'язане з ним стомлення і перевтома можуть коштувати організму дитиниздоров'я.

Тривалість всіх трьох фаз адаптації - приблизно 5-6 тижнів, анайбільш важким є перший місяць.

Рівні адаптації

За рівнем адаптованості дітей можна умовно поділити на три групи.

Перша група дітей (високий рівень)адаптується до школи протягомперших двох місяців навчання. Ці діти відносно швидко входять в колектив,освоюються в школі, знаходять нових друзів в класі, у них майже завждигарний настрій, вони доброзичливі, сумлінно і без видимої напругивиконують всі вимоги вчителя.Іноді в них відмічаються складності або вконтактах з дітьми, або у стосунках з учителем, оскільки їм ще важковиконувати всівимоги правил поведінки. Але до кінця жовтня відбуваєтьсязасвоєння і нового статусу, і нових вимог, і нового режиму. Ці якостідозволяють їм з перших днів відчути свої успіхи, що ще більше підвищуєнавчальну мотивацію. Це легка форма адаптації.

Друга група дітей (середній рівень)має тривалий період адаптації,
період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти неможуть прийняти ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми. Якправило, ці діти зазнають труднощі в засвоєнні навчальної програми. Завдяки доброзичливому і тактовному відношенню вчителя до кінця першогопівріччя реакції цих дітей стають адекватними шкільним вимогам. Це формасереднього рівня адаптації.

Третя група ("група ризику") -діти, в яких соціально-психологічнаадаптація пов'язана із значними труднощами. Вони не засвоюють навчальнупрограму, у них проявляються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі,батьки. Постійні неуспіхи в навчанні, відсутність контакту з вчителем створюють відчуження і негативне відношення однолітків.Серед цих дітей можуть бути ті, хто потребує лікування — учні з порушеннямипсихоневрологічної сфери, проте можуть бути і учні, не готові до навчання вшколі. Це "група ризику".

Рівні розвитку психологічних якостей, що є найбільш важливими передумовамидля нормального включення в шкільне життя і для розвитку навичок навчальної діяльності на етапі шкільного дитинства . Ці психологічні якості згруповані в основні компоненти психологічної готовності до школи, а саме такі:

· психологічна готовність до навчання;

· інтелектуальна готовністьдонавчання;

· мотиваційнаготовнісь до навчання;

· емоційно –вольова готовність;

· соціальна готовність дитини до навчання вшколі.

Психологічна готовність до навчання

Передбачаєготовність розумову, мотиваційну, емоційно-вольову й со­ціальну. Проаналізуємо складові компоненти психологічноїготовності, оскільки рівень їх розвитку обумовлюєуспішність адаптації дитини до школи, її навчальні успіхи.

Інтелектуальна готовність до навчання—це достатнійрівень розвитку деяких пізнавальних процесів. Є.І.Рогов вва­жає, що для всебічної оцінки інтелектуальної готовності донавчання необхідно оцінити:

- ступінь диференційованості сприйняття;

-аналітичне мислення (здатність встановлювати зв'язкиміж основними ознаками і явищами, здатність відтворитизв'язок);

- наявність раціонального підходу до дійсності;

- логічну пам'ять (довільну);

- розвиток дрібних рухів руки і зорово-рухових коорди­націй;

- оволодіння на слух умінням розмовляти і здатність дорозуміння і застосування символів;

- інтерес до знань, процесу їх отримання за рахунок до­даткових зусиль.

Можна сказати, що інтелектуальна зрілість відображаєфункціональне дозрівання структур головного мозку. Алерозумова готовність дітей до школине зводиться тільки дооволодіння певною сумою знань про навколишнє середови­ще, включає мислительні дії та операції. Тому вонавизначається як умінням дошкільнят розв'язувати прості за­дачі, робити звуковий аналіз слова або зв'язно розповідати прозображення на картинці, так і тим, якою мірою їм доступніоперації аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення дії,класифікації, групування тощо. Важливим є не стільки об­сяг знань дитини, скільки їх якість, ступінь усвідомленості,чіткість уявлень.

Діагностика інтелектуального розвитку повинна здійсню­ватися в дошкільному або молодшому шкільному віці, оскіль­ки небажані особливості психічного розвитку можуть про­являтися вже дуже рано.

Мотиваційна готовністьдонавчання —характеризуєть­ся наявністю в дитини бажання навчатися, прагнення додіяльності, що має суспільне значення для нової соціальноїпозиції (Л.І.Божович, Я.Л.Коломинський, Є.А.Панько,Є.В.Проскура та інші). Величезну роль тут відіграють адек­ватні уявлення дитини про навчальну діяльність та шкільнежиття.

Якщо в дитини сформовано бажання навчатисяв школі, що ґрунтується на адекватних уявленнях про неї,про її вимоги, то це сприятливий фактор, який забезпечуєнормальний перехід до навчальної діяльності. Прагнення до школи заради зовнішніх атрибутів свідчить-про недостатнюмотиваційну готовність дитини до школи. У такому випадкудитина виявляється не готовою до труднощів учіння, швид­ко розчаровується в шкільних справах. А це негативно по­значається на процесі адаптації до школи, на навчальних до­сягненнях учнів.

Відсутність належної спрямованості на учіння спричиняєнеспроможність дитини взяти на себе обов'язки школяра,піклуватися про свої навчальні успіхи, переживати невдачі.Проявом цього є інфантилізм деяких першокласників: їхбільше цікавить гра, ніж навчання; вони не розлучаютьсяз улюбленими іграшками навіть у класі; найприємнішим часомдля них є перерва; про домашні завдання дбають батьки.

Прагнення йти до школи живиться передусім пізнаваль­ною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основіпритаманної дітям допитливості і наприкінці дошкільногодитинства набирає форм пізнавальної активності, перших пізнавальних інтересів.

Основними показниками емоційно-вольової готов­ності є:

- певна міра сформованості довільності психічних про­цесів — сприйняття, пам'яті, уваги тощо;

- уміння долати помірні труднощі;

- навички самостійності;

- достатньо швидкий темп роботи;

-володіння основними правилами поведінки;

-уміння дитини правильно оцінити свою роботу.

Д.Б.Ельконін вважав, що довільна поведінка народжуєть­ся в рольовій грі в колективі дітей, яка дає можливість ди­тині піднятися на вищий рівень розвитку. Адже, без сумнівів,процес навчання в школі із перших кроків спирається напевний рівень розвитку довільної поведінки.

Зміна соціаль­ного статусу й нормальна адаптація в нових умовах багатов чому визначаються рівнем вольового розвитку. У різнихдітей цей рівень різний, але для успішного навчання необхід­но, щоб учень зміг прийняти нові вимоги, зрозуміти і при­йняти специфіку навчальної ситуації, вимоги вчителя. Самерівнем вольового розвитку маленького школяра обумов­люється його здатність зосереджуватися на виконаннішкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно за­пам'ятовувати й відтворювати матеріал тощо.

Аналізуючи передумови, необхідні для успішного оволо­діння навчальною діяльністю, Д.Б.Ельконін виділив такі па­раметри:

- уміння дитини свідомо підкорити свої дії правилу, що визначає спосіб дії;

- уміння орієнтуватися на задану систему вимог;

- уміння уважно слухати людину, що говорить, і точновиконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

- уміння самостійно виконати завдання за зразком, щосприймається зорово.

Фактично, ці параметри і є тимнижнім рівнем актуаль­ного розвитку довільності,на який спирається навчанняв першому класі, але справа в тому, що цей рівень довільноїповедінки проявляється тільки в певних умовах, а саме завідповідної мотивації — ігрової або навчальної.

У вивченні мотиваційної сфери першокласників слід ви­явити домінуванняігрового або пізнавального мотивів,оскільки навчання учнів без опори на адекватну віку моти­вацію не сприяє гармонійному розвитку особистості дити­ни і довільної поведінки. Крім того, зазначимо, що дуже важ­ливо визначити сформованість «внутрішньої позиції школя­ра». Адже вона являє собою потребу в пізнанні й потребуу спілкуванні з дорослими на новому рівні.

Соціальна готовністьдитини донавчання в школі—уміння будувати взаємовідносини із дорослими і ровесника­ми. Цей компонент готовності включає в себе формуванняу дітей якостей, завдяки яким вони мали б можливість спілку­ватися з іншими дітьми, вчителем.

Дитина приходить до школи, класу, де учні зайнятіспільною справою, і їй необхідно володіти достатньо гнуч­кими способами встановлення взаємовідносин з іншимидітьми, необхідні уміння увійти в дитяче суспільство, діятиспільно з іншими, уміння поступатися і захищатися. Дитинаповинна бути готовою зрозуміти і прийняти умовністьспілкування, правила й норми поведінки. Малюку необхід­но буде включитися у нові відносини з ровесниками, навчи­тися працювати колективно і в певному темпі. Колективнадіяльність у класі передбачає інтенсивнеспілкуванняі спільну роботуяк з іншими учнями, так і з учителем.Для оцінки рівня адаптації першокласниківяпроводжу такуроботу:

· збираютапроаналізовуюданіпрозахворюваністьпершокласників за минулий період;

· проводжуанкетування батьків на батьківських зборах з питаньадаптації першокласників;

· здійснююспостереженняразомзвчителемзадопомогою"Опитувальникадлявизначеннярівняадаптаціїдитинидошколи" (Л.М. Ковальова, Н.Н. Тарасенко);

· продіагностовуюпершокласниківзадопомогоюметодикиособистісних відносин, соціальних емоцій і ціннісних орієнтацій"Будиночки" (О.А. Орєхова);

· проводжупроективну методику "Школа звірів" (автори ВьюноваН.І., Гайдар К.М.), яка дає можливість вивчити мотиваційнусферу,відношення дитини до вчителя,до однокласників, донавчання в школі, а також шкільну тривожність.

*******Шановні батьки!*******

Дуже часто можна почути від дорослих людей про своїх друзів: «Ми товаришуємо з дитинства». Вони цінують цю дружбу, тому що вона безкорислива та найміцніша. Але, коли мова заходить про наших дітей, про їх вибір друзів, дорослі перестають розуміти свою дитину, її почуття та бажання.

«Мій син зв’язався з поганою компанією?», «Чому дочка товаришує з цими поганими дівчатами?». Такі скарги батьків можна почути досить часто. Для початку змінимо постановку запитання: замість «у дитини погані друзі» будемо говорити «його друзі мені не подобаються». Навіть, якщо вам дійсно не подобаються друзі Вашої дитини, не поспішайте вимагати розриву відносин.

1.Є сенс замислитися: чому друзі доньки чи сина нам неприємні, чи дійсно ці стосунки є небезпечними. Можливо ви боїтесь втратити свій авторитет, прагнете повністю контролювати дії, контакти дитини. Не дивно, що в цій ситуації вона бунтує, конфліктує, або зростає несамостійною.

2.Спробуйте зрозуміти, чому Ваша дитина обирає саме такого друга. Було б дуже добре познайомитись нею ближче, з її сім’єю. Можливо, це багато що вам прояснить у становленні особистості сина чи доньки.

3.Якщо ви впевненні, що такі друзі для Вашої дитині можуть стати провокуючою ситуацію. Обов’язково обговорюйте ваші побоювання. Показуйте дитині всі плюси та мінуси даної ситуації. Частіше говоріть «Я впевнений, що ти в будь – якій ситуації ти поведеш себе гідно. Я довіряю тобі».

4.Можна піти іншим шляхом – докласти всіх зусиль для того, щоб у Вашої дитини з’явилися нові друзі - її мама і тато. Ви можете зайняти важливе місце в житті підлітка, налагодити з ним психологічний контакт. Для цього потрібно не так багато, і не так мало, а саме: постійне бажання зрозуміти, відчути свою дитину, прийняти її точку зору, нехай неправильну, з розумінням вести розмови з дня в день, не зриваючись на крик і образи, говорити з нею так, як Ви б хотіли, щоб Вона говорила з Вами.

5.Не слід забувати, що спільнота однолітків – це дуже важливий середовище розвитку дитини, канал життєво важливої інформації. Зміни, які відбуваються з дитиною під час контакту з друзями, закономірні. Важливо виховувати особистість, яка критично мислить, відкрито і доброзичливо відноситься до оточуючого світу. А це запорука життєвого успіху, в тому числі і дружби.

(текст у вкладеннях внизу сторінки)